Історія школи
З історії
розвитку освіти с. Подобовець
Міжгірського району Закарпатської області
На початку ХХ століття в селі Подобовець з 84 дворогосподарств діти шкільного віку освіту здобували в початковій школі. Через нестатки, відсутність одягу і взуття близько 30% дітей не мали можливості навчатись. Замість ліквідації безробіття і надання матеріальної допомоги власті буржуазної Чехословаччини накладали на батьків грошові штрафи, що поповнювали штрафи, що поповнювали бюджет держави на утримання жандармерії. Не_вистачало підручників,шкільного обладнання, кваліфікованих учителів і тому початкова школа давала мінімум знань з письма, арифметики, природи і читання.
У 1930-1931 навчальному році було запроваджено обов’язкове восьмирічне навчання всіх дітей віком 6-14 років. В цей час школа розміщена в дерев’яному будинку з трьох кімнат: дві класні і одна житлова вчителя, який одночасно був її директором.
У 1963 році вчителями працювали Юращик В. Ю. І Олена Новак, закон божий дітей навчав священик Балінд ( записано зі спогадів односельчан-очевидців Русняк М. Д. І Кіс І. І.). У 1-8 класах нараховувалось до 70-ти учнів, які навчались у двох класних кімнатах. Таким стан навчання селянських дітей продовжувався до 1945 року, в якому випускниками 8 класу були троє учнів: Пупена Мехайло, Пацкун Ганна і Метрович Гафія. З цього часу школу перетворено з восьмирічної на початкову. Учитилями були позначені Лозан Юрій Федорович і Сегляник Олена, а з 1946 року Строин Михайло і його жінка Марія з середньою педагогічною освітою. В цей час в школі навчалось 73 школоповинних дітей. В 1947-1948 навчальному році зав. школою була призначена Бабенко Антоніна Григорівна, учителькою Кушнір Параска , які значно покращили навчання і виховання селянських дітей і одночасно взялися за ліквідацію безграмотності серед населення. На цей період в 1-4 класах нараховувалось 81 учень, закінчило школу 18.
В 1948 році в школу працювати повертається Лозан Юрій Федорович з дружиною Зуй Олександрою Терентіївною, яка в 1946 році приїхала на Закарпаття по направленню після закінчення педучилища у В. Сорочинцях Полтавської області. На цей час в школі нараховувалось 62 учні, з яких 32 піонерського віку. Ці учні були прийняті в піонери, а в школі було створено піонерську дружину, першою старшою піонервожатою якої була Лозан-Зуй Олександра Терентіївна – вчителька 2-4 класів.
Учителі школи з великим бажанням і ентузіазмом взялися за продовження ліквідації безграмотності односельчан, організацію і проведення культурно-масових заходів , залучаючи до них молодь і літніх людей села. Вперше на сцені сільського клубу (колишнього житлового будинку єврея) була постановлена п’єса І. Котляревського «Наталка Полтавка» з участю юнаків і дівчат села.
В 1949-1950 н. р. школа переходить на навчання за програмами семирічки. Поповнюється педагогічний колектив за рахунок новопризначених учителів Боднар Марії Юріївни і Балога Василя Юрійовича. Перший випуск загальноосвітньої трудової політехнічної семирічної школи відбувся в 1952 році – 13 учнів.
Для забезпечення якості навчання і виховання учнівства в школі збільшується педагогічний колектив за рахунок новопризначених п’яти учителів, переобладнуються додатково класні кімнати в старому будинку, але і в такій обстановці педколектив перейшов на двохзмінну роботу.
У 1960 році школа стала восьмирічною. Дирекцію і педагогічний колектив школи ще більше почало турбувати питання створення відповідної матеріальної бази і тільки в 1967 році було збудовано здано з першого вересня в експлуатацію чотири класи-кабінети. Одночасно було відкрито навчання в шкільних майстернях по дереву і металу. Учні мали змогу одержати необхідні знання і навики для майбутньої трудової діяльності в умовах сільського життя і майбутньої професійної підготовки.
Директор школи беззмінно з 1948 по 1975 роки працював досвідчений педагог, вмілий організатор навчання і виховання Лозан Юрій Федорович, який постійно турбувався про зміцнення матеріальної бази. Він домігся виготовлення проектної і документації на будівництво нового будинку школи і в 1974 році під його керівництвом народним методом було закладено фундамент однак важко захворів і в січні 1975 року помер. Продовжив будівництво школи новопризначений директор вчитель історії Кіс Василь Іванович. Усестороння діяльність педагогічного колективу і батьківської громадськості села дали змогу закінчити будівництво і здати в експлуатацію нову школу в 1978-1979 навчальному році. Повністю укомплектувавши її інвентарем та наочними навчальними посібниками. В школі було обладнано п’ять навчальних кабінетів: фізики, біології, історії, української і російської мови; спальню і їдальню.
З 1988 року навчання в школі ведеться за програмами дев’яти класів, а тепер загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів.
За період 1951-2013 років з семирічною, восьмирічною і дев’ятирічною освітою з школи випущено 659 випускників, більшість з яких здобули середню-спеціальну, технічну і вищу освіту, провідні професії народного господарства.
розвитку освіти с. Подобовець
Міжгірського району Закарпатської області
На початку ХХ століття в селі Подобовець з 84 дворогосподарств діти шкільного віку освіту здобували в початковій школі. Через нестатки, відсутність одягу і взуття близько 30% дітей не мали можливості навчатись. Замість ліквідації безробіття і надання матеріальної допомоги власті буржуазної Чехословаччини накладали на батьків грошові штрафи, що поповнювали штрафи, що поповнювали бюджет держави на утримання жандармерії. Не_вистачало підручників,шкільного обладнання, кваліфікованих учителів і тому початкова школа давала мінімум знань з письма, арифметики, природи і читання.
У 1930-1931 навчальному році було запроваджено обов’язкове восьмирічне навчання всіх дітей віком 6-14 років. В цей час школа розміщена в дерев’яному будинку з трьох кімнат: дві класні і одна житлова вчителя, який одночасно був її директором.
У 1963 році вчителями працювали Юращик В. Ю. І Олена Новак, закон божий дітей навчав священик Балінд ( записано зі спогадів односельчан-очевидців Русняк М. Д. І Кіс І. І.). У 1-8 класах нараховувалось до 70-ти учнів, які навчались у двох класних кімнатах. Таким стан навчання селянських дітей продовжувався до 1945 року, в якому випускниками 8 класу були троє учнів: Пупена Мехайло, Пацкун Ганна і Метрович Гафія. З цього часу школу перетворено з восьмирічної на початкову. Учитилями були позначені Лозан Юрій Федорович і Сегляник Олена, а з 1946 року Строин Михайло і його жінка Марія з середньою педагогічною освітою. В цей час в школі навчалось 73 школоповинних дітей. В 1947-1948 навчальному році зав. школою була призначена Бабенко Антоніна Григорівна, учителькою Кушнір Параска , які значно покращили навчання і виховання селянських дітей і одночасно взялися за ліквідацію безграмотності серед населення. На цей період в 1-4 класах нараховувалось 81 учень, закінчило школу 18.
В 1948 році в школу працювати повертається Лозан Юрій Федорович з дружиною Зуй Олександрою Терентіївною, яка в 1946 році приїхала на Закарпаття по направленню після закінчення педучилища у В. Сорочинцях Полтавської області. На цей час в школі нараховувалось 62 учні, з яких 32 піонерського віку. Ці учні були прийняті в піонери, а в школі було створено піонерську дружину, першою старшою піонервожатою якої була Лозан-Зуй Олександра Терентіївна – вчителька 2-4 класів.
Учителі школи з великим бажанням і ентузіазмом взялися за продовження ліквідації безграмотності односельчан, організацію і проведення культурно-масових заходів , залучаючи до них молодь і літніх людей села. Вперше на сцені сільського клубу (колишнього житлового будинку єврея) була постановлена п’єса І. Котляревського «Наталка Полтавка» з участю юнаків і дівчат села.
В 1949-1950 н. р. школа переходить на навчання за програмами семирічки. Поповнюється педагогічний колектив за рахунок новопризначених учителів Боднар Марії Юріївни і Балога Василя Юрійовича. Перший випуск загальноосвітньої трудової політехнічної семирічної школи відбувся в 1952 році – 13 учнів.
Для забезпечення якості навчання і виховання учнівства в школі збільшується педагогічний колектив за рахунок новопризначених п’яти учителів, переобладнуються додатково класні кімнати в старому будинку, але і в такій обстановці педколектив перейшов на двохзмінну роботу.
У 1960 році школа стала восьмирічною. Дирекцію і педагогічний колектив школи ще більше почало турбувати питання створення відповідної матеріальної бази і тільки в 1967 році було збудовано здано з першого вересня в експлуатацію чотири класи-кабінети. Одночасно було відкрито навчання в шкільних майстернях по дереву і металу. Учні мали змогу одержати необхідні знання і навики для майбутньої трудової діяльності в умовах сільського життя і майбутньої професійної підготовки.
Директор школи беззмінно з 1948 по 1975 роки працював досвідчений педагог, вмілий організатор навчання і виховання Лозан Юрій Федорович, який постійно турбувався про зміцнення матеріальної бази. Він домігся виготовлення проектної і документації на будівництво нового будинку школи і в 1974 році під його керівництвом народним методом було закладено фундамент однак важко захворів і в січні 1975 року помер. Продовжив будівництво школи новопризначений директор вчитель історії Кіс Василь Іванович. Усестороння діяльність педагогічного колективу і батьківської громадськості села дали змогу закінчити будівництво і здати в експлуатацію нову школу в 1978-1979 навчальному році. Повністю укомплектувавши її інвентарем та наочними навчальними посібниками. В школі було обладнано п’ять навчальних кабінетів: фізики, біології, історії, української і російської мови; спальню і їдальню.
З 1988 року навчання в школі ведеться за програмами дев’яти класів, а тепер загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів.
За період 1951-2013 років з семирічною, восьмирічною і дев’ятирічною освітою з школи випущено 659 випускників, більшість з яких здобули середню-спеціальну, технічну і вищу освіту, провідні професії народного господарства.
У даний час навчання в школі здійснює педколектив з 15 учителів. З 1988 року директором школи працював вчитель біології Лозан Леонід Юрійович – випускник Полтавського педагогічного інституту.З 2015 року директором школи є вчитель історії Лозан Леонід Леонідович,випускник УжНУ.
